Неточність в офіційному тексті: помилки Радіодиктанту 2026

Розбір типових помилок диктанту національної єдності: поради експертки

Філологиня Наталія Мандрицька, яка працює методичною тьюторкою та викладає українську мову й літературу, поділилася з виданням “Фокус” аналізом найпоширеніших орфографічних та пунктуаційних помилок, допущених учасниками цьогорічного диктанту національної єдності. Цей щорічний захід, який раніше відзначався 9 листопада на честь Нестора Літописця, нині проводиться 27 жовтня, відповідно до нового церковного календаря.

Цього року диктант, написаний письменником Артуром Дронем, викликав жваві обговорення в соціальних мережах, як щодо змісту, так і стосовно вибору читців та окремих мовних аспектів. Особливу увагу привернули складні випадки правопису та постановки розділових знаків.

Орфографічні виклики: від “пів-“, до абревіатур

Одним із найбільш дискусійних слів у тексті диктанту стало словосполучення “пів хвилини”. Хоча за новим правописом, іменники з “пів” у родовому відмінку (кого? чого?) пишуться окремо, а в значенні єдиного цілого – разом, у цьому контексті “пів хвилини” фактично позначає одиницю часу, що може трактуватися як єдине ціле. Наталія Мандрицька висловила переконання, що в цьому випадку правильним буде написання “півхвилини”, адже словосполучення виступає як збірне поняття.

Також учасники диктанту припустилися помилок у написанні слова “різьбяр”, яке, попри шиплячий звук, пишеться з м’яким знаком, як виняток. Неправильним було написання “курйозно” з апострофом – перед сполученням “йо” апостроф не ставиться.

Складні іменники, що починаються з “авто-“, “відео-“, “віце-“, “супер-“, “гіпер-” тощо, пишуться разом. Тому слово “гіперсильно” також потребує такого написання. Повторювані прислівники, як “довго-довго”, пишуться через дефіс. Натомість складні прислівники, утворені повторенням слова з часткою, наприклад, “хоч-не-хоч”, пишуться з двома дефісами.

“ЗСУшний” чи “зеесушний”: розбираємось у правилах

Найбільше обговорень викликало слово, що описує приналежність до Збройних Сил України. Учасники диктанту пропонували різні варіанти: “зсушний”, “зеесушний”, “ЗСУшний”, “ЗСУ-шний”. В офіційному тексті диктанту фігурувало слово “зеесушного”, а в примітці було зазначено, що допустимим є написання “ЗСУшний”.

Згідно з правилами українського правопису, суфіксальні утворення від звукових абревіатур пишуться малими літерами. Тому “зеесушний” (утворене від ЗСУ) є цілком нормативним. Написання “зеесушний” відповідає фонетичному принципу, тобто пишемо так, як чуємо.

Ще один момент, що викликав запитання – прислівник “впівсили”. Він утворений від іменника з префіксом “впів-“, що означає “наполовину”, тому пишеться разом.

Особливу увагу варто приділити займенникам з частками “казна-“, “хтозна-“, “бозна-“, “будь-“, “небудь-“, які пишуться через дефіс, як у реченні “важливіша за будь-які правила”.

Пунктуація: двокрапка, тире та авторські знаки

Учасники диктанту також зіткнулися з труднощами у постановці двокрапки та тире. Двокрапка ставиться, коли друга частина речення пояснює або уточнює першу. Наприклад, у реченні “Мова направду не знає меж: пишеш крізь пів хвилини й доби…” друга частина пояснює, чому мова не має меж. Аналогічно, “І найголовніше: мова не тільки для всіх, а й для кожного” – двокрапка уточнює, що саме є найголовнішим.

Правила постановки тире також були актуальні. Тире використовується між підметом, вираженим дієсловом в інфінітиві, та присудком, вираженим іменником (“Виводити літери ручкою… – вічна романтика”). Воно ставиться і в неповних реченнях на місці пропущеного присудка, як у прикладі “Я – про тебе”, де мається на увазі “Я думав би про тебе”.

Варто зазначити, що в диктанті траплялися випадки авторських розділових знаків, які не підпадають під загальні правила. Такий знак, як тире в реченні “…а потім – слова мандрують часом”, був використаний автором для специфічного ефекту і, природно, міг спричинити помилку в учасників.

Аналіз таких поширених помилок, на думку Наталії Мандрицької, допоможе учасникам диктанту надалі уникати подібних огріхів та впевненіше володіти рідною мовою, адже, як зазначено в тексті диктанту, “мова не тільки для всіх, а й для кожного”.